Івану Антоновичу Луценку - 100 років

Деталі

Категорія: Актуально

Опубліковано Вівторок, 15 грудня 2015, 09:10

Автор Super User

Хіти: 1539

 У 2015 році виповнилося 100 років (17 травня)

від дня народження І.А. Луценка, літературознавця, критика, уродженця с. Прибужжя Доманівського району (1915-2006)

Луценко Іван Антонович народився у сім’ї селянина-бідняка. У 1935­1937 рр. обіймав посади інспектора шкіл для дорослих і учителя української мови та літератури в Солонянському районі на Дніпропетровщині. У 1941 р. закінчив Одеський педагогічний інститут. Учасник Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. Був нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1­го та 2­го ступеня, «За мужність» та 19­ма медалями за бойові та трудові заслуги. У 1945-1949 рр. працював спеціальним кореспондентом одеської газети «Чорноморська комуна». У 1950 р. був прийнятий до Спілки письменників України. У 1950-1964 рр. працював викладачем у Херсонському педагогічному інституті, у 1964-1971 рр. – доцентом кафедри Дніпропетровського державного університету, у 1972-1979 рр. – завідуючим кафедрою української літератури Миколаївського педагогічного інституту, у 1980-1988 рр. – завідуючим кафедрою методики мови і літератури Київського педагогічного інституту. Доктор філологічних наук, професор.

Є автором книжок «Олекса Десняк» (1951), «Коста Хетагуров» (1961), «Образ смуглявої сестри України» (1968), «Українсько-грузинські літературні зв’язки в їх історичному розвиткові» (1968), «Деякі закономірності взаємин літератур народів СРСР» (1972), «Образи чоловіків і жінок у підручниках і дитячій літературі УРСР» (1982). Написав більше 120 наукових праць, присвячених проблемам школи та вихованню учнів.

Помер 27 травня 2006 р. у Києві.

Література

Жадько, В. Іван Луценко, літературознавець, критик / В. Жадько // У пам’яті Києва / В. Жадько. – К., 2007. – С. 437.

Іван Луценко, літературознавець, критик // Письменники радянської України, 1917-1987 : біобібліогр. довід. / упоряд.: В. К. Коваль, В. П. Павловська. – К, 1988. – С. 370-371.

***

Іван Луценко : некролог // Літературна Україна. – 2006. – 15 черв. – С. 2.

Івану Антоновичу Луценку 90 років // Освіта. – 2005. – 11-18 трав. (№ 20). – С. 13.

  ***

 Луценко Іван Антонович (1915-2006) [Електронний ресурс]. – Режим доступу

https://www.youtube.com/watch?v=anfX5p6v6fc . – Назва з екрану

 Луценко Іван Антонович – літературознавець, критик (1915) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.library.kherson.ua/dovidnyk/pdf/k-o/lucenko.pdf . – Назва з екрану

Луценко Іван Антонович – літературознавець, критик (1915) [Електронний ресурс]/ Центральна бібліотека ім. М.Л.КропивницькогоЦБС для дорослих м.Миколаєва. – Режим доступу: http://www.niklib.com/resource/karta.ua?id=224 . – Назва з екрану. – (Літературна карта Миколаївщини)

Нова збірка поезій Леоніда Ржепецького

Деталі

Категорія: Актуально

Опубліковано Понеділок, 16 листопада 2015, 11:36

Автор Super User

Хіти: 1498

"Материзна" - нова збірка поезій Леоніда Ржепецького:

із краєзнавчої скарбниці

25 вересня в центральній районній бібліотеці краєзнавець, педагог-викладч Миколаївського державного коледжу культури Леонід Ржепецький, презентував свою чергову книгу поезій «Материзна», присвячену пам’яті своєї матері, який щороку відвідує бібліотеку та дарує свої нові видання. Автор читав коротенькі вірші, розповідав про свої видання та краєзнавчі дослідження. В читальному залі  біля краєзнавчого куточка відвідувачі мають змогу познайомитися з переглядом його видань «Творчий світ Леоніда Ржепецького».

МОЯ  МАТУСЯ

Я перед Вами, моя Нене,

Доземно поклонюся,

Ви мов-би сонце над Землею

Моя матуся.

До ніг я Ваших припаду

І серцем пригорнуся

Ви і велична і проста

Моя матуся.

Перед  іконою у Храмі

За Вас я поклонюся,

Ви найдорожча і свята

Моя матуся.

Як буть людиною у світі

У вас я вчуся

Життям завдякую я Вам

Моя матуся.

                                  Л. Ржепецький

Краєзнавчі бази даних ОБЮ

Деталі

Категорія: Актуально

Опубліковано Четвер, 10 грудня 2015, 09:23

Автор Super User

Хіти: 1397

Миколаївська обласна бібліотека для юнацтва

 http://unbib.mk.ua/

пропонує

Керівникам навчальних закладів, педагогам

Миколаївська обласна бібліотека для юнацтва пропонує для застосування при організації діяльності з патріотичного виховання та краєзнавства унікальні зібрані матеріали - базу даних “Легенди Миколаївщини”, на якій зібрані легенди з усіх куточків рідного краю, та на базу даних “Герої нашого часу”, що містить відомості про героїв Миколаївської області, які загинули під час АТО.

«Легенди Миколаївщини» Доманівський район

http://unbib.mk.ua/index.php/2009-06-11-13-17-31/libmap.html

«Герої нашого часу» Доманівський район

http://unbib.mk.ua/index.php/2009-06-11-13-17-31/map.html

КНИЖКОВИЙ КОШИК

Деталі

Категорія: Актуально

Опубліковано П'ятниця, 08 серпня 2014, 08:03

Автор Super User

Хіти: 1846

ЗАПРОШУЄМО ДО ЧИТАННЯ!!!

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА: НОВЕ ІМ’Я

Олександр ВІЛЬЧИНСЬКИЙ:  «Продовжую жити серед своїх персонажів»

Олександр Вільчинський (нар. 1963 р.) — прозаїк, есеїст, автор кількох книжок прози, член Національної спілки письменників України й Асоціації українських письменників. Автор книжок оповідань та повістей «Що скаже батько» (1989), «Дежа вю. Спроба повернення» (2002), романів «Неврахована жертва» (2002), «Суто літературне вбивство» (2003), «Останній герой» (2004), «Віаґра для мера» (2006), п’єси «На всі гроші» (2007). За роман «Суто літературне вбивство» – лавреат «Коронації слова-2002», за роман «Останній герой» отримав Ґран-прі і першу премію «Коронації слова-2003», стипендіат «Gaude Polonia-2005». Живе в Тернополі.

Новий роман Вільчинського “Дерева на дахах” – це не тільки оповідь про життєві пошуки “неспокійної” людини, “героя свого часу” – Якова Довганя, бунтівника із довгим сивим хвостом і кільчиком у вусі. Це насамперед роман про Місто, про Тернопіль, що схожий на кораблик, про тернопільські будинки, схожі на кораблики, і про тернопільські кораблики схожі на будинки, на дахах яких, до того ж, ще й ростуть дерева, про Тернопільську забігайлівку  ”для інтелектуалів і митців” “Пінгвін”, а також про будинки,  дерева та забігайлівки в інших містах, про одвічні стосунки між митцем і алкоголем, а ще про котів, чоловічу дружбу і справжню любов до жінки.

У романі «Останній герой» - розповідь про двох справжніх чоловіків, які самі вирішують свої проблеми. Один з них - Олекса, вояка УПА, інший - Віллі, колишній піхотинець вермахту. Олекса після тривалих поневірянь на сході, повертається у рідне село, де залишив маму і дівчину. Але повертається не сам, а з новим товаришем, скаліченим у багаторічному полоні, що прибився до нього десь на Донбасі. З цього все й починається...

ШАМАН ЕПІЧНОЇ МІСТИКИ  -  Дмитро БІЛИЙ

Дмитро Дмитрович Білий (* 25 липня 1967, Макіївка) — український письменник, історик, дослідник Кубані, бандурист, осавул Азовського козацького війська (2001), майор міліції у відставці. Доктор історичних наук.

Його постать сьогодні підтримує рівновагу полярності в українському літературному геопросторі. Кубанське походження Дмитра Білого стало екзотичною деталлю в кожній біографічній довідці про нього. Хоча не менш цікавим фактом є те, що уже 26 років письменник займається східними бойовими мистецтвами (тайцзіцюань та карате-шотокан), а також володіє грою на кількох музичних інструментах. Якщо додати до загальної характеристики ще й ступінь доктора історичних наук, цього було б цілком достатньо для створення міфу непересічного Імені. Однак степова кубанська кров не може надовго затримуватися в кабінетних стінах – її рве у простір дикого поля, де бурлять воля, сила, пристрасть одвічних як світ архетипів. Так в українській літературі з’явилися сім романів, сім пригодницьких історій, сім окремих світів від шамана епічної містики – Дмитра Білого.

У прозову збірку «Волонтер» (2013 р.) увійшли уже відомий читачам роман «Чорне крило», перша частина роману «Поцілунок відьми», повісті «Вершниці Власти» та «Волонтер».

«Чорне крило» – зразок маскулінного письма, у якому  художні суб’єкти перебувають у загрозливих для життя (воєнних та бандитських) ситуаціях. Двигуном метаквесту є демон. Навколо нього долі сплітаються в невипадкові зустрічі, пристрасті, ритуальні вбивства, війни.

Архетипи жінки-воїна й жінки-жертви представлені в повісті «Вершниці Власти». Воїтельки Ядвіга, Мела та Йоанна полюють за своєю посестрою Інгулою. За бажанням покарати її через військову зраду криється більш серйозна мета – «Інгула має стати жертвою Ритуалу…» Центральним сюжетним топосом є Поділля; млин, що з давніх давен вважався місцем магічної сили. Час подій – кінець літа 743 року.