ЗАПРОШУЄМО ДО ЧИТАННЯ!!!

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА: НОВЕ ІМ’Я

Олександр ВІЛЬЧИНСЬКИЙ: «Продовжую жити серед своїх персонажів»

Олександр Вільчинський (нар. 1963 р.) — прозаїк, есеїст, автор кількох книжок прози, член Національної спілки письменників України й Асоціації українських письменників. Автор книжок оповідань та повістей «Що скаже батько» (1989), «Дежа вю. Спроба повернення» (2002), романів «Неврахована жертва» (2002), «Суто літературне вбивство» (2003), «Останній герой» (2004), «Віаґра для мера» (2006), п’єси «На всі гроші» (2007). За роман «Суто літературне вбивство» – лавреат «Коронації слова-2002», за роман «Останній герой» отримав Ґран-прі і першу премію «Коронації слова-2003», стипендіат «Gaude Polonia-2005». Живе в Тернополі.

Новий роман Вільчинського “Дерева на дахах” – це не тільки оповідь про життєві пошуки “неспокійної” людини, “героя свого часу” – Якова Довганя, бунтівника із довгим сивим хвостом і кільчиком у вусі. Це насамперед роман про Місто, про Тернопіль, що схожий на кораблик, про тернопільські будинки, схожі на кораблики, і про тернопільські кораблики схожі на будинки, на дахах яких, до того ж, ще й ростуть дерева, про Тернопільську забігайлівку ”для інтелектуалів і митців” “Пінгвін”, а також про будинки, дерева та забігайлівки в інших містах, про одвічні стосунки між митцем і алкоголем, а ще про котів, чоловічу дружбу і справжню любов до жінки.

У романі «Останній герой» - розповідь про двох справжніх чоловіків, які самі вирішують свої проблеми. Один з них - Олекса, вояка УПА, інший - Віллі, колишній піхотинець вермахту. Олекса після тривалих поневірянь на сході, повертається у рідне село, де залишив маму і дівчину. Але повертається не сам, а з новим товаришем, скаліченим у багаторічному полоні, що прибився до нього десь на Донбасі. З цього все й починається...

ШАМАН ЕПІЧНОЇ МІСТИКИ - Дмитро БІЛИЙ

Дмитро Дмитрович Білий (* 25 липня 1967, Макіївка) — український письменник, історик, дослідник Кубані, бандурист, осавул Азовського козацького війська (2001), майор міліції у відставці. Доктор історичних наук.

Його постать сьогодні підтримує рівновагу полярності в українському літературному геопросторі. Кубанське походження Дмитра Білого стало екзотичною деталлю в кожній біографічній довідці про нього. Хоча не менш цікавим фактом є те, що уже 26 років письменник займається східними бойовими мистецтвами (тайцзіцюань та карате-шотокан), а також володіє грою на кількох музичних інструментах. Якщо додати до загальної характеристики ще й ступінь доктора історичних наук, цього було б цілком достатньо для створення міфу непересічного Імені. Однак степова кубанська кров не може надовго затримуватися в кабінетних стінах – її рве у простір дикого поля, де бурлять воля, сила, пристрасть одвічних як світ архетипів. Так в українській літературі з’явилися сім романів, сім пригодницьких історій, сім окремих світів від шамана епічної містики – Дмитра Білого.

У прозову збірку «Волонтер» (2013 р.) увійшли уже відомий читачам роман «Чорне крило», перша частина роману «Поцілунок відьми», повісті «Вершниці Власти» та «Волонтер».

«Чорне крило» – зразок маскулінного письма, у якому художні суб’єкти перебувають у загрозливих для життя (воєнних та бандитських) ситуаціях. Двигуном метаквесту є демон. Навколо нього долі сплітаються в невипадкові зустрічі, пристрасті, ритуальні вбивства, війни.

Архетипи жінки-воїна й жінки-жертви представлені в повісті «Вершниці Власти». Воїтельки Ядвіга, Мела та Йоанна полюють за своєю посестрою Інгулою. За бажанням покарати її через військову зраду криється більш серйозна мета – «Інгула має стати жертвою Ритуалу…» Центральним сюжетним топосом є Поділля; млин, що з давніх давен вважався місцем магічної сили. Час подій – кінець літа 743 року.